Із Маріуполя до Львова та від А до Я

Як заняття з логопедом допомагають дітям не лише вимовляти літери,

а й адаптуватися до нового життя під час війни

До початку повномасштабної війни шестирічний Марк жив із батьками в Маріуполі. Евакуюватися із розбомбленого міста сім’ї вдалося лише наприкінці березня — тоді сусід забрав їх машиною. Потім був довгий і складний шлях до Львова.

«Навколо горіли будинки — їх просто нікому було гасити. Ми часто спускалися в підвал нашого будинку. Чули страшний гул літаків, які скидали авіабомби. Від гучних вибухів тиньк сипався нам на голови. Однак під землею було ще гірше, ніж нагорі: місця мало, немає чим дихати, дуже холодно та сиро. Навколо було багато дітей, і всі вони плакали. Важко. Згадувати важко»

Світлана, мама Марка

©UNICEF Світлана разом із шестирічним сином Марком у центрі “Джерело”

Без зв’язку, світла, опалення та води сім’я прожила цілий місяць. Їли один раз на день: разом із сусідами розпалювали вогнище біля під’їзду та ділилися продуктами. В перші дні Марк не хотів їсти незвичні, просякнуті запахом диму, страви. Світлана вмовляла сина спробувати хоча б шматочок. 

«Усе навколо було чорним. Ми були чорні. Талою водою мили руки, посуд. По питну воду ходили до кринички, куди постійно прилітали снаряди. Уявіть: стоїть шеренга людей, і в одну мить уже немає серед них живих, — ділиться важкими спогадами Світлана. — Весна не приходила до нас зовсім. Увесь березень тримався мороз. Ми всі хворіли, дуже кашляли». 

Марк розумів, що йде війна, що стріляють. Проте йому хотілося бавитися, грати на майданчику, спілкуватися з іншими дітьми. Хлопчик спав уночі на диво добре. Родина сподівалася, що обстріли невдовзі припиняться, та кожного дня ситуація тільки погіршувалася.

©UNICEF

«Потім не було ні продуктів, ні води, ні свічок. Коли ми виїжджали, люди вже ловили і їли птахів», — розповідає Світлана. 

У Маріуполі Марк із батьками жив у Приморському районі. Сьогодні там майже немає вцілілих будинків, не залишилося ані дерев, ані землі.

«У нас із мамою був маленький будиночок у Кальміуському районі міста. Один снаряд — і все розлетілося. Вертатися немає куди», — говорить Світлана.

Зараз сім’я облаштовує свій побут у кімнаті гуртожитку у Львові. Марку подобається жити тут, оскільки тепер він має багато друзів серед однолітків. До дітей постійно приходять волонтери, і разом вони малюють та навчаються. Хлопчик любить гратися із конструкторами, а нещодавно захопився ліпкою з пластиліну.

Світлана готує сина до школи — вчить писати та читати.

«До війни ми займалися з ортопедом, робили масажі, оскільки в сина незначні проблеми з ніжками, а також відвідували логопеда. Наступного року Марку йти до школи. Якщо він не зможе правильно вимовляти літери, йому буде важко спілкуватися з однолітками», — пояснює Світлана.

©UNICEF

Жінка додає, що Марк радо відвідує заняття, на яких не лише вчиться правильно говорити, але й соціалізується та відволікається від думок про війну.

«Син дуже довго сидів по темних підвалах, жив без світла та людей. Він побачив стільки жахіття! Дуже важливо, щоб у нього знову було нормальне спілкування»

Вимовляти складний звук «р» та інші Марку допомагає логопед відділення реабілітації центру «Джерело» Ольга Майкут. Спеціалістка працює із дітьми від чотирьох до вісімнадцяти років. У межах проєкту ЮНІСЕФ Ольга проводить декілька занять із дітьми з внутрішньо переміщених сімей і місцевими.

«Перший етап — це скринінг-опитування. Ми визначаємо, чи є в дитини якісь труднощі, і за потреби скеровуємо родину до відповідних фахівців. Якщо в дитини труднощі із мовленням, тоді з нею залежно від віку займається або логопед відділення раннього втручання, або я», — пояснює Ольга.

©UNICEF

Логопед Ольга Майкут з Марком та його мамою Світланою

Фахівчиня організовує навчання в ігровій формі, щоб діти охочіше відвідували заняття. Наприклад, із Марком вони бавляться з м’ячем і малюють.

«Ми дивимося, наскільки стабілізувався стан дитини, які в неї успіхи. Якщо мама розгублена, не знає, як правильно допомогти дитині, ми обов’язково проведемо ще декілька зустрічей. Окрім фахової допомоги, намагаємося давати ще й відчуття підтримки», — говорить Ольга. 

Навіть після завершення занять сім’ї мають змогу підтримувати контакт із фахівчинею, телефонувати їй, розповідати про успіхи дитини та консультуватися щодо різних питань.

©UNICEF

Логопед відділення реабілітації центру «Джерело» Ольга Майкут працює із дітьми від чотирьох до вісімнадцяти років. У рамках проєкту ЮНІСЕФ Ольга проводить заняття із сім’ями ВПО та місцевими дітьми.

«Ми багато бавимося та сміємося на заняттях із Марком. Я бачу позитивну динаміку. Головне, що йому подобається сюди ходити. Мене дуже надихають успіхи дітей», — каже з усмішкою Ольга Майкут.

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) реалізує проєкт за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку через Німецький банк розвитку (KfW).

https://www.unicef.org/ukraine/stories/speech-support-for-young-boy