Зеня Кушпета – почесний доктор Українського католицького університету

Сьогодні я маю велику радість представити вам Зеню Кушпету, людину, якій Вчена рада УКУ надала почесне звання – Doctor Honoris Causa. Мені це особливо приємно, адже Зеня є моєю доброю подругою та вчителем любові для мене. Я свідомий, що другом та учителем любові Зеню могли б назвати багато-багато інших людей: наших друзів – людей з особливими потребами, їхніх родин, учасників спільнот «Віра і Світло», «Лярш-Ковчег», «Емаус», студентів Колегіуму, для яких Зеня була куратором, багато членів спільноти УКУ.

Тож ким є Зеня Кушпета? Якщо ми хочемо знати більше про людину, нас насамперед цікавить, звідки вона родом. Як дитячий психіатр можу відповісти – всі ми родом із дитинства. І Зеня також. Зеня народилася в Канаді в родині емігрантів – пана Миколи та пані Іванки Кушпети – великих патріотів України. З дитинства Зеня була оточена українською культурою. Зеня згадувала: «Я росла задивлена в Україну, навіть не мріючи, що зможу за життя поїхати туди. Ми були свідомі, яким сильним був комуністичний режим…» Коли я думаю про родину Зені, в уяві виникає образ птахів, які тікають з поруйнованої війною та комуністичним режимом України. Їхні діти, пташенята, які народжуються вже в еміграції, вони можуть лише слухати історії та тужити за землею, якої ніколи не бачили, але яку так сильно люблять…

Коли для Зені настає час обирати професію, вона вагається між музикою та соціальною роботою, але таки схиляється до першої. Зеня стає знаменитою піаністкою, яка гастролює цілим світом. Здавалося б, на вершині успіху в її житті настає криза. Зеня розповідає: «Я грала концерти, але всередині відчувала пустку. Те, що я робила, – було не моїм. Я була нещасливою. Я не була собою».

Багато людей у час кризи приймають рішення не звертати на неї уваги, просто перетерпіти її, іти далі в надії, що вона якось сама собою мине. Але Зеня в цей час зупиняється, щоб прислухатися чого вона потребує, чому є нещасливою? У цей час вона пригадує своє давнє бажання бути соціальним працівником та бере паузу в музичній кар’єрі, щоб рік бути волонтером. Зеня мріє про служіння знедоленим в Африці чи Південній Америці, але з освітою музиканта її нікуди не беруть. Там потрібні будівельники, лікарі, ті, хто знає іспанську мову… Тільки одна організація не має жодних вимог до волонтерів, для них достатньо просто бути людиною. Це організація «Лярш», де люди з розумовою неповносправністю живуть у спільноті разом з асистентами, будуючи дружбу

Я думаю про таємницю Божого промислу. Господь, напевне, дивився на свою дитину Зеню і думав, як допомогти їй, кого послати їй у вчителі? Він також дивився на іншу дівчину – 21-річну Роузі з важкою неповносправністю, яка мешкала в інтернаті, важила 20 кілограм та не вміла говорити. Її ліжечко було прикрите сіткою, щоб вона не могла виповзти з нього. Добрий Господь поглянув на Зеню та Роузі і зрозумів – вони потребують одна одної. Тож вони зустрічаються в спільноті «Лярш», де Зеня стає асистенткою та приятелькою Роузі. Роузі знаходить любов Зені та відкривається до світу. Зеня отримує безумовне прийняття від Роузі та віднаходить мир, радість, віднаходить свободу бути собою та покликання – жити любов’ю. У цій зустрічі Зеня також глибше віднаходить Бога, відкриває живий стосунок з Тим, який є Любов’ю…

У «Лярш» Зеня прийшла в 1984 році, а 1991 року руйнується СССР. Україна здобуває незалежність. І ці птахи, які так тужили за Батьківщиною, мають змогу повернутися. Зеня думає про те, що в Україні, мабуть, також є люди з розумовою неповносправністю, просить дозволу і підтримки у своєї спільноти. І вони кажуть їй: «Лети».

Коли Зеня приїжджає в Україну, то відразу не знаходить тут людей з неповносправністю – їх не можна було зустріти на вулицях, вони були закриті в квартирах або інтернатних закладах. І Зеня просить у соціальних служб адреси сімей, де є люди з особливими потребами, а тоді йде від будинку до будинку… Їй відкривають двері батьки, які не звикли, що хтось приходить до них, цікавиться їхніми дітьми, запрошує на зустрічі. Зеня починає з ними товаришувати. Вона також шукає молодь, яка хотіла би разом творити спільноти дружби – ходить по львівських вузах, молодіжних християнських організаціях, запрошуючи бути приятелями… Так створюються спільноти «Віри і Світла».

Думаю, саме тоді музична кар’єра Зені розквітає. Зеня розуміє, що її музика – це музика любові, яку Бог створив для нашого серця не просто, щоб слухати її, але щоб ми, натхненні нею, творили танець любові. Зеня починає укладати пісні, що увиразнюють суть життя спільноти: «Це я, це ти, це ми, Ісус, любов будують спільноту», «Тому хто біля тебе руку дай», «Любіться, мої діти»… Ця музика і цей танець починають охоплювати все більше людей. Спільноти «Віри і Світло» виникають вже не тільки у Львові, але в інших містах України. У цей час стається багато чудес, бо різні-різні люди – приятелі, батьки, друзі з неповносправністю – приходять у ці спільноти та починають розцвітати. Юра, друг Зені зі синдромом Дауна, якось навіть склав вірш про те, що він стоїть у картоплі та цвіте. Цвісти – це у певному сенсі глибоко відкрити свою природу, тобто ставати щасливими, вільними, наповненими любов’ю.

Завдяки підтримці Зені з’являються інші організації, що живуть тією ж духовністю: реабілітаційний центр «Джерело», майстерні, спільнота «Лярш-Ковчег». Ці спільноти стають життєдайною силою…

Український католицький університет та дорогий владика Борис Ґудзяк близько товаришують з «Вірою та Світлом». Приходить усе глибше усвідомлення, що люди з розумовою неповносправністю, ці вчителі любові, також мають бути в УКУ. Адже Український католицький університет покликаний плекати нове покоління, яке творитиме цивілізацію любові. А в цій цивілізації має бути спільнота, дружба, простота, має бути не лише розум, але й серце. Бо розум без любові може бути дуже небезпечним. Дар сердечності – саме його Господь дав людям з розумовою неповносправністю, щоби вони допомогли нам відкривати музику любові та творити життя як танець любові… Так створюється Центр «Емаус», а згодом Дім «Емаус» в Колегіумі УКУ. У такий спосіб наші друзі стають частиною спільноти УКУ.

Сьогодні наші випускники багато говорять про цінності дружби та любові. Ці випускні урочистості у своїй теплоті, простоті, сердечності подібні на зустрічі «Віри і Світла»… УКУ є великою мірою саме таким, яким він є, завдяки тому, що люди з неповносправністю тут є найважливішими професорами – професорами любові. І цю особливу «кафедру» в університеті ми маємо саме завдяки нашому почесному доктору – Зені Кушпеті. Тож привітаймо її, а разом з Зенею усю університетську спільноту!

Сподіваємося, приналежність Зені Кушпети до Українського католицького університету, як почесного доктора, буде для нас натхненням, щоб і надалі творити спільноти дружби та цивілізацію любові!