Різність – це класно. Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших

«Ми всі дуже різні, але одночасно – схожі. І в одному, і в іншому разі це – про здорове суспільство. Якби ми були всі однакові, жити було б не цікаво».

Толерантність – це вже давно не про стать, гендер чи колір шкіри, а більше про повагу, прийняття і розуміння. У Міжнародний день толерантності, який відзначають 16 листопада, наша фахівчиня із соціальної роботи з профілактики, запобігання і потрапляння в складні життєві обставини Юлія Яворська розповідає, що таке толерантність, наскільки толерантними є наші діти та чому кожен з нас повинен починати із себе:

Із дітьми та молоддю у школах, коледжах, університетах чи бібліотеках часто підіймаємо теми толерантності, самооцінки, спілкування, конфліктів, емоційного інтелекту, залежності, профорієнтації. Толерантність для учнів – це про спілкування з учителями (діти хочуть, щоб їх почули) та спілкування з батьками (діти прагнуть, щоб їх сприймали на рівні з дорослими).

Сучасні діти та молодь є досить толерантними й відкритими до різного життєвого досвіду та людей. Вони з більшою цікавістю ставляться до багатьох речей і прагнуть «приміряти» все на себе. Чого не скажеш про дорослих, які є більш консервативними.

Різність – це окей, це класно. Важливо створювати в суспільстві інклюзивні умови для кожного та виховувати толерантність змалечку. Все частіше дітей з інвалідністю інтегрують у звичайні класи й вони гармонійно взаємодіють з іншими.

Війна дещо вплинула на толерантне ставлення українців до інших співгромадян, які були змушені втікати через війну – хтось більше закрився у своїх переконаннях, а хтось більше відкрився до чогось нового.

Перш ніж виховувати толерантність у своїх дітей, потрібно виховати толерантність у собі. Інколи ми виростаємо із переконаннями, які отримуємо від соціуму чи родини, де зростаємо. Толерантність – це про те, аби глянути трохи далі та подивитись, а що ж за цим. Інколи в нас є бачення і стереотипи щодо певної категорії людей, але, не зробивши крок назустріч, не познайомившись, не поспілкувавшись і не постоявши поруч, ці стереотипи часто спростовуються. А все тому, що наші бачення не завжди збігаються з тим, що є насправді. Людина багатогранна і можливо виникне багато спільного.

Одні люди можуть думати, що соціалізація дітей, наприклад, з інвалідністю менш важлива, ніж допомога сиротам, а освітні проєкти менш важливі, ніж допомога у притулках. Але насправді важливим є й одне, і друге. Мірятись чужим болем – це не нормально. У кожного своя потреба. Якщо кожен з нас зробить хоча б щось, це вже краще, ніж нічого.

Благодійність – це також про толерантність. Але важливим є те, що кожна людина вкладає у це поняття і чи є прагнення до дії. Хтось благодійність робить для себе, щоб відчути власну цінність, а хтось робить заради інших людей. Якщо життя людини достатньо комфортне і вона хоче допомогти іншій людині зробити так, щоб і її життя стало комфортнішим, то чому б ні.