Духівник, що завжди поруч. Хто такі капелани у «Джерелі» й навіщо вони потрібні

«Часом не знаєш, як підібрати слова, бо в кожного – свій біль. Тоді навіть просте «тримайтеся» та «моліться», обійми, потискання руки, здатність вислухати чи просто перебування поруч стають розрадою для дітей, молоді з інвалідністю чи тих, хто їх виховує»

Понад 20 років у тоді ще навчально-реабілітаційному центрі «Джерело» на Сихові, а зараз Центрі соціальних послуг та реабілітації з однойменною назвою, було відкрито капличку. Щодня помолитися та побути із Богом сюди приходять ті, хто є частиною спільноти «Джерела» – діти та особи з інвалідністю, їхні рідні, працівники центру, а на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, за традицією, щороку у «Джерелі» відзначають храмовий празник. Багато років «джерельним» духівником був отець Олег Жаровський, а два роки тому священник провів супервізію для нового капелана – отця Василя Тузяка. У чому полягає служіння у «джерельній» спільноті, наскільки важливим є духовний супровід дітей, молоді з інвалідністю та їхніх батьків й чому всім нам важливо пам’ятати про культуру прийняття кожного і бути толерантними, розповіли самі священники.

Духівники для «друзів»

Центр «Джерело» не є релігійною організацією, але має своїх духівників і капеланів. До того, як стати священником, отець Олег Жаровський чотири роки очолював майстерні для людей з інвалідністю та розумовою неповносправністю у християнському русі спільнот «Віра і світло». Далі були майстерні для «Карітас Україна», «Лярш Ковчег» і зустріч із друзями «Джерела». Саме «друзями» отець Олег називає дітей і молодь з інвалідністю, з якими молиться у Центрі. Але маючи служби на одній з парафій у Львові та здійснюючи волонтерське служіння в організації, що займається бездомними людьми, отець потрохи делегував свої обов’язки іншому отцю – Василю Тузяку.

«Тепер капеланом «Джерела» є отець Василь, а я допомоговий капелан. Та при потребі до роботи долучаємося обоє», – пояснює отець Олег.

Духівник Василь Тузяк у спільноті «Джерело» більше як два роки. До цього мав досвід військового і студентського капеланства, зокрема, викладав у Львівському ліцеї ім. Героїв Крут, а також служіння молодим людям з інвалідністю, частина яких є вихованцями у «Джерелі».

«Капелан – це не просто парафіяльний священник, який має сповнити службу. Це духовна особа, що завжди поруч, цікавиться життям «джерельних» родин та працівників», – додає отець. 

Сьогодні капелан здебільшого їздить по відділеннях денного догляду Центру, де займаються діти і молодь з інвалідністю, та провадить з ними щонайменше десять зустрічей на місяць. Після торішнього об’єднання «Джерела» з іншими соціальними установами роботи додалося.

Обидва отці кажуть: ніколи спеціально не вчилися на те, щоб допомагати людям з інвалідністю, але бажання бути потрібним, відкритим до усього, що посилає Бог і світ, зробили своє. Отці проводять зустрічі з молоддю, дітьми з інвалідністю, готують їх до Таїнства Сповіді й Причастя, роблять майстерні, раніше також організовували різні виїзди, прощі, батьківські кавування, де багато спілкувалися.

Не лише віддавати ресурс, а й черпати самим

Будучи духівниками й працюючи з дітьми з інвалідністю, капелани не лише віддають їм свій ресурс, а й немало черпають.

«Ми сьогодні дуже мало чуємо слів подяки, а діти з інвалідністю є дуже вдячні – за те, що капелан прийшов, що біля них сів, заговорив, щось з ними зробив. Від того, що всі стають радісні та усміхнені, мені самому стає втішно, і отримую ресурс», – веде далі отець Василь.

Отець Олег додає, що людина чи сім’я, де є дитина з інвалідністю, здебільшого зранена, змучена, тож потребує розмов, розради, хоче почути, що вона є також люблена Божа дитина і поруч є ті, хто готовий їй допомогти. За його словами, людина завжди повинна стояти на першому місці, вона є цінністю, хоч кожна зі своїми потребами.

«Кожна віруюча людина повинна бачити в іншій людині Христа. Людина з інвалідністю собою показує Христа, що страждає, якому важко і який терпить. Але у тому терпінні Христу кожен з нас може допомогти. Якщо, наприклад, суспільство навчиться приймати слабших людей, буде їх підтримувати, все зміниться. Священник також не є людиною, яка все знає і має на все відповіді. Інколи важко підібрати слова, бо в кожного – свій біль. Тоді навіть просте «тримайтеся» й «моліться», обійми, потискання руки, здатність вислухати чи просто перебування поруч стають розрадою для дітей, молоді з інвалідністю чи тих, хто їх виховує», – каже він.

Дитині потрібна спільнота, батькам – підтримка

Не раз, зі слів священників, їм доводилося говорити з батьками, що виховують дітей з інвалідністю, про смерть, прийняття чи неприйняття іншими та пояснювати жорстокість людей. Самі ж батьки часто звинувачують себе у тому, що народили дитину з інвалідністю, мовляв, чимось завинили і це є кара, «їхній хрест».

«Кожна дитина народжується для суспільства. Але та, що народилася для суспільства, ним же стає відкинутою. Батьки можуть стикатися з багатьма упередженнями, залишаються наодинці зі своєю проблемою, розуміють, що їхня дитина нікому більше не потрібна, замикаються у своїй бульбашці. Вкрай важливою для них є підтримка і справжнє розуміння чому так. Є гарна історія з Ісусом, який йшов разом зі своїми учнями й дорогою побачили сліпого жебрака. Учні спитали: «Учителю, хто згрішив, що він народився сліпим? Він чи батьки його?», на що Ісус відповів: «Ніхто не згрішив – ні він, ні його батьки, а так сталося, що на ньому виявились діла Божі». Ось це дуже важливо почути батькам – що вони не винні», – розповідає отець Олег.

Розірвати коло може саме суспільство і спільноти, такі як «Джерело».

«Коли ми говоримо про дар і хрест, то чомусь думаємо про дар, як щось позитивне, а про хрест – щось негативне. Насправді дар може стати хрестом, а хрест навпаки – великим благословенням і даром. Просто цей дар треба вміти розпізнати і відшукати. Центр «Джерело» є великим прикладом того відшукування і праці, адже для нас тут кожен – дар і велика цінність. А роль капелана саме у тому, щоб він дав розуміння, що дитині з інвалідністю потрібна спільнота, а батькам – усвідомлення, що поруч є ті, хто готовий допомогти, і вони не самі», – додає священник.

Літургія для «друзів» і не тільки

Щороку на Благовіщення Пресвятої Богородиці друзі «Джерела» гуртуються, щоб спільно помолитися. Під час храмового празника, що припадає на 25 березня, у капличці, розташованій всередині будівлі Центру «Джерело» на Сихові, також проведуть особливу Божественну Літургію.

«Знаю, що важко, та з вірою йду, гори долаю, по морю пливу. Знаю, що важко, та в серці моїм, є те, що долає і горе, і біль. Хай живе, хай живе любов. Хай приносить радість знов і знов», – співають друзі та священник у капличці.

Особливість Богослужіння у тому, що впродовж Літургії отець із вихованцями тримаються за руки й не забувають співати, як Бог любить всіх і кожен з них є даром. При тому, все відбувається під музичний супровід гітари.