“Маю непереборне бажання творити добро”. Історія фахівчині Центру “Джерело”, яка допомагає ветеранам у лікарнях

“Москалі мене пробували спалити, але в них не вийшло. Я живий, мене лікують, дасть Бог поїду на реабілітацію. Можливо навіть за кордон. Наразі, щоб це було можливо, мені потрібно виготовити закордонний паспорт”, – розповідає 25-річний боєць з Жовківщини, якому фахівчиня із соціальної роботи Центру соціальних послуг «Джерело» Іванна Штогрин-Щербата допомагає відновити документи.

Джерельні працівниці кілька разів на тиждень навідуються до військових, що зазнали травм, поранень чи ампутацій та лікуються у львівських медзакладах. Не тільки інформують про доступні соціальні послуги, а й підтримують поранених бійців, допомагають відновити втрачені чи виготовити нові документи, підказують як оформити інвалідність або ж просто слухають і стають добрим співрозмовником для тих, хто цього потребує. За один день візитів фахівчині стараються поінформувати та надати консультації максимум військовим, що перебувають на лікуванні у медзакладах. 

Від цьогорічного травня з пораненими воїнами та ветеранами працює фахівчиня з соціальної роботи Центру “Джерело” Іванна Штогрин-Щербата. 10 років тому, відколи триває війна з Росією, жінка почала займатися волонтерською діяльністю, – передавала на фронт найпотрібніше. Зараз з подругами продовжує допомагати захисникам – виготовляють енергетичні батончики, шиють спеціальні подушки та адаптивний одяг для поранених: труси, футболки, майки, штани на ґудзиках та кнопках. Усе це роздають хлопцям у палатах.

За освітою Іванна – психологиня і медикиня. Певний час працювала медсестрою в реанімації. У Центрі “Джерело” працює фахівчинею з соціальної роботи та безпосередньо допомагає ветеранам знайти рішення там, де це можливо. 

“Я у “Джерело” потрапила зовсім випадково. У квітні цього року натрапила на вакансію фахівця із соціальної роботи і вирішила відгукнутись. Мені завжди були близькі цінності центру, тому на співбесіді щиро поділилась тим, що роками працювала з ветеранами і надалі маю непереборне бажання творити добро для них. Я настільки вдячна ветеранам за все, що готова допомагати безупинно”, – зізнається фахівчиня.

Робочий день Іванни триває з 8 до 17 години. Приходить у лікарню Святого Луки до хлопців, запитує про їхні потреби, розповідає, куди можна звернутися по допомогу й підтримку після повернення у рідні міста чи села. Ось до прикладу перед нашою зустріччю працівниця повернулася із міграційної служби, куди відвозила документи одного з пацієнтів, в якого ампутовані кінцівки. Молодому хлопцеві допомагала із виготовленням закордонного паспорта. 

“У лікарні я як соціальний працівник провідую поранених військових, розповідаю та інформую їх, які послуги їм може надати місто. Також з’ясовую запити хлопців, беру до уваги їхні зауваження та пропозиції щодо належного отримання соціальної допомоги. Якщо потреби є – розповідають або запитують, якщо ж не хочуть спілкуватися – залишаю їм буклети. Але хлопці переважно йдуть на контакт. Можливо ще тому, що більшість тих, хто тут лікується, не місцеві і їм важко зорієнтуватися, що і до чого. Дехто взагалі тут без родичів, тому стараюся бути максимально корисною”, – веде Іванна.

З її слів, здебільшого хлопці, що через поранення не виходять з палат, просять їм допомогти з отриманням довідок, виготовленням різних документів. Є й ті, хто випрошував відновити втрачені зв’язки з родичами.

Інша фахівчиня з соціальної роботи “Джерела” Інна Струк, що разом з Іванною відвідують захисників у лікарні святого Луки, додає, що пораненим також можуть надавати послуги юридичного і психологічного консультування та термінової допомоги у разі критичних ситуацій.

“Справи вирішуємо серйозні, але до хлопців, до яких приходжу у лікарню, завжди намагаюся звертатися з усмішкою та жартами, інакше ніяк”, – додає працівниця, яка кожного з поранених знає поіменно.

Артур з Кам’янець-Подільського у львівській лікарні лікується вже місяць. Розповідає, що поранення отримав на Луганщині – коли виходив з позиції, прилетів дрон. Осколок поранив йому хребет, тож зараз він лежачий пацієнт.

“Іванна заходить в палату досить часто. Завжди питає, що треба і чим може допомогти. У мене ніколи не було закордонного паспорта, тож вона допомогла виготовити. Планую поїхати за кордон до рідних і на реабілітацію. Такі працівники, як Іванна, тут дуже потрібні”, – каже Артур.

Поруч у тій же палаті на ліжку сидить Іван з Жовківщини, начальник аеророзвідки Гвардії наступу “Помста”.  На початку липня він отримав важкі поранення у Серебрянському лісі на Луганщині. Як і сусіду-побратиму, йому потрібно виготовити закордонний паспорт, а також переробити український документ на картку ID. У чоловіка опіки 62% тіла, тому піти і зробити все самому нереально.

“Москалі мене пробували спалити, але в них не вийшло. Я живий, мене лікують, дасть Бог, поїду на реабілітацію. Можливо навіть за кордон. У той час, коли мені виповнилось 25 років, я був на Сході і не встиг оновити фотографію, тепер хочу вже пластик”, – каже воїн.

Ореста зі Львова ми зустріли на вулиці. Після поранення, яке отримав на початку червня біля Гуляйполя Запорізької області, йому важко ходити, тому пересувається на кріслі колісному. Розповідає, що відколи лікується тут, допомогу від Іванни отримував кілька разів.

Вже у коридорі бачимо Назара, який радіє зустрічі із фахівчинею “Джерела”. Він родом з Тернополя, а поранення отримав у перші дні липня у тому ж Серебрянському лісі Луганщини. Лікування вже завершує, попереду – реабілітація у Трускавці. Розпитує в Іванни, чи є змога дізнатися про одного з побратимів, якого шукає матір.

Ще один пацієнт лікарні , Станіслав з Луганщини теж розповідає нам про допомогу джерельної фахівчині:“Іванка для мене багато що зробила. Я б поставив їй 100 балів. З нею можна і на складні теми поговорити, і пожартувати. Знаєте, коли є той, хто приходить і поспілкуватися, і допомогти – це багато означає. Я їй вдячний, наприклад, за те, що допомогла виготовити правильну довідку від лікаря для військової частини, де служу. Спочатку мені видали документ не того формату, потім у шапці довідки щось наплутали, тож мені потрібна була стороння допомога”.

У Львові чоловік лікується з червня, рідних поруч немає, майже усі на окупованій території. Перед тим перебував у лікарні Дніпра, пережив кілька операцій, серед яких пересадка шкіри. В тілі Станіслава досі є осколки, тож попереду його чекають ще кілька втручань.

В одній із сусідніх палат лежать два чоловіки – Віталій з Хмельниччини і Сергій із Запоріжжя. Кажуть, що Іванну бачать з перших днів перебування у лікарні. Сергій у Львові вже місяць. Поранення чоловік отримав 24 січня у Білогорівці, що на Луганщині. У результаті довелось ампутувати верхню кінцівку. Загалом переніс 14 операцій. З перших днів його підтримують дружина і двоє донечок. Боєць додає, що завжди Іванну бачить в хорошому настрої, а це своєю чергою заряджає і його. 

На відміну від побратима, Віталій у львівській лікарні перебуває вдвічі довше. Нещодавно ходив на примірку до фахівців протезної майстерні, де йому підбирають протез на ампутовану нижню кінцівку. 

Довідково

Фахівці з соціальної роботи Центру соціальних послуг та реабілітації “Джерело” працюють з військовослужбовцями та ветеранами російсько-української війни, що проходять лікування у медзакладах Першого медоб’єднання Львова. Щотижня у дні візитів працівники інформують та консультують захисників, запитують про потреби та сприяють їх вирішенню. За день відвідування надають допомогу 15-20 військовим.