“Народилася у серці”. Історія прийомної сім’ї, якій допомагає Центр “Джерело”

Шестирічна Софійка знає, що мама Оля для неї не рідна по крові, та каже, все б віддала, щоб це змінити. У Всесвітній день дитини, який відзначають 20 листопада, розповідаємо історію прийомної доньки і її нової родини та про підтримку й допомогу фахівців Центру “Джерело”.

У сім’ї Ольги Беняк зі Львова маленька Софійка ось уже чотири роки. Близькі, родичі та оточення, як і сама дівчинка, знають, що вона – прийомна дитина, та все ж вважають її рідною в цій сім’ї.

За словами фахівчині із соціальної роботи Центру соціальних послуг та реабілітації “Джерело” Олени Коврижко, яка здійснює соціальне супроводження прийомної родини, подружжя Беняк сім’ю створили у листопаді 2020 року, проте два роки тому чоловік Ольги помер, відтак жінка виховує доньку самостійно.

Як розповідає сама Ольга, у момент, коли Софійка потрапила у дім та життя нової родини, їй виповнилось два роки. 

“Взяти дитину у сім’ю ми з чоловіком планували давно. Ще задовго до того навіть ходили у дитячий будинок, але нам чомусь все подавали у викривленому світлі, мовляв, це морока, дитина може бути проблемна і так далі. Тепер розумію, що дарма ми їх слухали. Через кілька років питання прийомних дітей або усиновлення з чоловіком підняли знову. Звернутись відразу у Службу у справах дітей Львівської міської ради порадила сусідка. Так і почалась наша історія з Софійкою”, – з усмішкою починає розповідати прийомна мама.

Підготувавши всі документи і розповівши свою історію та бажання взяти дитину дошкільного або молодшого шкільного віку, а можливо відразу двох, подружжя пройшло відповідне навчання.

Зі слів Ольги, дуже скоро у Службі розповіли про дівчинку Софійку. У дитини ще є старші брат і сестра, але ті перебувають в іншій сім’ї. Софійка ж була у дитячому будинку – від неї рідна мати відмовилась ще в пологовому будинку. Звідти її перевели у Будинок дитини.

Попри те, що період знайомства з дитиною припав на епідемію коронавірусу, потенційні батьки все одно приходили і залишали гостинці. Згодом жінці розповідали, як Софійка поверталась до вихователів і казала: “це мені дала мама”.

“Коли ми познайомились з Софійкою, я відразу відчула, що вона буде наша. Після другого і третього відвідування я вже не хотіла з нею розлучатись і мріяла чимшвидше забрати додому”, – ділиться жінка.

На виготовлення всіх необхідних документів, довідок і погодження процедур пішло близько року, тож уже на початку листопада 2020-го дівчинку забрали у сім’ю.

Софійка не вміла сама сідати на горщик, гарно їсти, тож усього її вчили батьки. Також боялася води й того, щоб їй не забрали їжу.

“Донечка спочатку часто плакала, постійно хотіла на ручки. Звісно, ми з чоловіком робили все від нас належне: носили її, гладили, догоджали. Перші роки не були для нас складні чи обтяжливі, бо доньку полюбили відразу. Може й не знали, як правильно поводитись у тій чи іншій ситуації, але старалися, в якісь моменти навіть трохи більше балували, розуміючи, що такої любові від рідних вона не мала. Наприклад, маючи нове ліжечко та інші меблі, Софійка все ж любила засинати на руках, особливо в чоловіка. Інколи навіть виходило кумедно, адже коли донька хотіла спати, то просто підходила до чоловіка, вмощувалась в нього на руках і тільки так засинала”, – веде далі Ольга.

Великим ударом для дружини та доньки стала смерть батька. У березні 2022 року на роботі в чоловіка схопило серце і він помер.

“Це був великий шок і потрясіння для всіх. У тому числі Софійки. Вона була татовою принцесою: з ним спала, їла, бавилась. Він розчісував їй волосся, купав у ванній. З його втратою ми не змирились досі, часто згадуємо. Софійка навіть після сніданку чи вечері залишає для нього на столі смаколики. Але ми тримаємось, бо маємо з Софійкою одна одну. Донечка часто повторює: “все буде добре” і я не можу з нею не погоджуватись”, – розповідає співрозмовниця.

Удочерити дитину жінка не може, адже в неї є рідні брат і сестра. До слова, хоч вони з меншою сестричкою знайомі, та все ж не спілкуються.

Зараз прийомна донька Софія ходить в перший клас, дуже комунікабельна і має чимало друзів. Донедавна відвідувала танці, плавання, тепер її улюблене заняття – карате. Характер у Софійки сильний і вольовий, тому дуже не любить, коли її жаліють.

Про те, що вона – не рідна донька, Софійка знає. Зі слів Ольги Беняк, правду їй розповідали поступово. Спочатку казали, що вони дуже хотіли дитину, особливо донечку. Вона ж перебувала у спеціальному будинку, де було багато дітей, там росла, чекала на своїх батьків, і вони таки її відшукали та забрали до себе. 

“Нещодавно з енциклопедії Софійка дізналася, що діти з’являються з маминого животика і спитала мене, а як і де вона народилася. Я сказала правду, мовляв, вона народилася не з мого, а з животика іншої жінки. Але додала, що вона народилася у мене в серці, і це – найважливіше. На якусь мить Софійка задумалася і сказала, що їй шкода, та вона все б віддала, щоб це був мій животик”, – розповідає вона.

У майбутньому Оля Беняк планує взяти у сім’ю ще одну дитину – братика або сестричку для Софійки.

Від початку створення прийомної сім’ї й дотепер – порозумітися, згладити гострі кути та загалом допомогти з налагодженням контакту між дівчинкою і батьками допомагають фахівці Центру “Джерело”, які регулярно приходять до родини, при потребі підказують, допомагають із виготовленням довідок, психологічною підтримкою.

“До Олі та Софійки навідуємось приблизно раз у місяць., також постійно підтримуємо зв’язок у телефонному режимі. У процесі соціального супроводження прийомній сім’ї надаємо комплекс соціальних послуг: інформування та консультування, консультації психолога, юриста, гуманітарну допомогу (зокрема одяг). Систематично здійснюємо планові візити у сім’ю та навчальні заклади, надаючи підтримку в процесі адаптації, виховання та розвитку дівчинки, допомагаємо з питанням встановлення соціальних виплат. Регулярно пропонуємо можливості для розвитку виховного потенціалу прийомної мами та інформуємо про освітні та розважальні заходи для Софійки”, – зазначила соціальна працівниця Центру “Джерело” Олена Коврижко.