Від залежності до насильства. Як налагодити механізм допомоги постраждалим і кривдникам у громаді

Насильство у сім’ї – не лише індивідуальна проблема, а й соціальна, що вимагає комплексного підходу до її вирішення. Говорити про насильство важливо, бо тема стосується фундаментальних прав та свобод людини. А ось з мовчанням проблема лише поглиблюється, особливо в умовах війни та соціальних змін.

Що сприяє поширенню насильства, чи є взаємозв’язок між схильністю проявляти агресію щодо рідних і близьких та зловживанням алкоголем чи наркотиками, як покращити превенцію та налагодити механізм роботи як з постраждалими, так і з кривдниками, які ініціативи вкрай потрібні у громаді та в цілому у державі. Про все це говорили під час дискусії “Від залежності до насильства: чому важливо діяти разом”, яку у Львові Центр “Джерело” організував у межах всеукраїнської акції “16 днів проти насильства”. 

У події взяли участь представники влади, соціальної сфери, громадських організацій, поліції, психологи та правозахисники. Досвідом також поділилися колеги з Польщі, де механізми надання допомоги у цій сфері більш розвинуті та налагоджені. 

Цифри невтішні – потрібні зміни

Якщо у Львові цьогоріч, у порівнянні з минулими роками, цифри щодо вчинення домашнього насильства приблизно однакові (в межах 3-3,5 тисячі випадків), то по Україні кількість зареєстрованих випадків домашнього насильства суттєво зросла – на понад 80%. Зареєстровано понад вісім тисяч кримінальних правопорушень, що пов’язані із домашнім насильством. З них постраждали понад 5 тисяч людей, більшість – це жінки та діти.

В умовах війни проблема домашнього насильства ще більше загострилася. При тому, за даними Міністерства внутрішніх справ, станом на кінець червня близько 60% кривдників, які вчиняли домашнє насильство, –  військовослужбовці. 

За словами старшої лейтенантки поліції, інспекторки відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції у Львівській області Наталії Сердюк, факторів, які можуть впливати на вчинення домашнього насильства – чимало.

“Ми часто пов’язуємо вживання алкоголю чи наркотичних засобів з розмовами про військовослужбовців, але маємо розуміти, що їх стало більше з початку війни. При тому, це можуть бути ті ж кривдники, які донедавна були цивільними, а тепер стали військовими. Тобто, стверджувати, що війна вплинула на картину домашнього насильства, не можемо. Люди, які кривдили раніше, кривдять і досі. Звісно, алкоголь і наркотичні речовини є індикаторами, але якщо в людини до того не проявлялось насильство, здебільшого воно не виникатиме і в стані алкогольного сп’яніння”, – каже Наталія Сердюк.

Саме працівники поліції є першими, хто спілкується з кривдниками та постраждалими, тому кажуть, що оцінити й зрозуміти скоєне можна лише у тверезому стані. У стані алкогольного сп’яніння люди агресивні й часто несуть загрозу як для інших, так і для себе. Зокрема, у 50-60% такі люди можуть думати про суїцид.

“При вчиненні домашнього насильства ми захищаємо постраждалих, але нічого не робимо із кривдниками. Їх треба не лише штрафувати, а й більше притягати до відповідальності та лікувати”, – додала поліціянтка.

Водночас за її словами, є інша сторона медалі. За цей рік, у порівнянні з іншими роками, значно зменшилась кількість випадків, які доходять до суду. А все тому, що досить часто родичі, щодо яких вчинене домашнє насильство шкодують кривдників, просять не штрафувати або ж самі оплачують виписаний штраф. Відчуваючи безкарність, кривдники знову беруться за своє. Аби цього не виникало, кривдників мають притягати до відповідальності, скеровувати на громадські роботи, щоб їм було соромно за скоєне. Бесідами та профілактичними розмовами тут не обійтись.

Натомість Світлана Михайлів, керівниця Українського інституту психотерапії узалежнень, співорганізаторка Міжнародної Асоціації Психотерапії Адикцій, керівниця секції психотерапії узалежнень Української спілки психотерапевтів стверджує, що вплив війни все ж помітний.

“Люди, які приходять з фронту, часто кажуть: “я прийшов з війни, але війна з мене не вийшла”. Чоловіки, які пройшли війну, часто психологічно вразливі, мають ПТСР, були контужені, можливо дехто навіть вживав психоактивні речовини, як захисний спосіб для власного виживання. Саме дія цих речовин, як і алкоголю, негативно впливає на психіку і ще більше її ушкоджує. Людина може себе просто не контролювати: спочатку втрачає контроль над вживанням алкоголю чи чогось іншого, далі втрачає контроль у поведінці, і фактично не усвідомлює, що робить”, – каже Світлана Михайлів.

Оскільки війна досі триває, зі слів учасниці дискусії, ситуація може лише погіршуватись, тож робота психологів, психотерапевтів, психіатрів потрібна як із жертвами насильства, так і кривдниками. Трапляється, що і насильник може шукати жертву, і жертва – шукати насильника. Часто це тандем, або провокаторами є обоє. При тому, насильники не завжди чоловіки, є й жінки, просто чоловіки менше звертаються.

На жаль, війна впливає навіть на тих, хто не був на фронті. Зокрема, вже третій рік від повномасштабного вторгнення пришвидшує тривожні та психологічні стани, особливо у чоловіків, які бояться представників ТЦК й того, що їх заберуть у військо. Люди переховуються, ізолюються, від того стресують, а потім ту напругу “розряджають” насильницькою поведінкою.

На тому, що  через самоізоляцію чоловіки стають вразливіші та можуть вчиняти домашнє насильство, наголосила і керівниця філії по запобіганню та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі Центру соціальних послуг “Джерело” Тетяна Федорчак. Якщо раніше мобільна бригада Центру “Джерело” фіксувала більше випадків вчинення домашнього насильства, де страждали жінки та діти, то цього року зріс показник того, що від насильства страждають літні люди.

“Чоловіки бояться виходити з дому, бо їх може спіймати представник ТЦК, і застосовують насильство. Але і жінки чи матері не беруться викликати поліцію чи соціальну службу, бо бояться, що заберуть їхніх чоловіків. Виходить замкнене коло. Щодо характеру домашнього насильства, то кривдники стали більш агресивні, наприклад, можуть використовувати холодну зброю. Жертвам часто потрібна не допомога у травмпункті, а реальне медичне втручання. Вразливими при тому є люди похилого віку, бо часто є просто незахищеними та недієздатними”, – каже Тетяна Федорчак.

Серед позитивного – збільшилася кількість викликів до поліції небайдужих сусідів чи перехожих. Це, зі слів керівниці філії по запобіганню та протидії домашньому насильству, свідчить про свідомість громадян і нетолерування насильницьких дій.

Зупинити, протидіяти, не допустити

Як наголосила ще одна учасниця дискусії – менеджерка проєктів з попередження та протидії торгівлі людьми ГО “Жіночі перспективи” Олена Кальбус, випадки домашнього насильства були відомі давно, хоч про це раніше мало говорили.

“Коли у 2001 році ми робили анонімне опитування серед жінок, то на питання про те, який найбільш значущий фактор вплинув на те, що ви виїхали за кордон, більшість відповіли: матеріальна допомога та конфлікти і насильство в сім’ї. Тому, проблема насильства в родинах прийшла не з війною. Це було давно. Проблеми залежностей і домашнього насильства перегукуються. Їх відрізнити складно, хоча одне не обов’язково є наслідком другого. Є навіть такий вислів, що не кожний кривдник є алкоголіком, але кожен алкоголік є кривдником”, – зазначає Олена Кальбус.

З її слів, якщо домашнє насильство не затримати і не зупинити, воно буде посилюватись. Часто кривдники застосовують насильство лише через те, що це дає їм владу і контроль. Водночас Олена Кальбус погодилась із думкою решти учасників публічної дискусії, що одними профілактичними бесідами тут не обійтись. А оскільки залежність – це хвороба, її варто лікувати.

“Як мінімум, має бути тривала детоксикація. Лише після того можна робити інтервенцію, говорити з людиною і наголошувати, що її поведінка шкодить іншим: дружині, мамі, дітям, застосовувати виправні роботи, але за них не має платити громада чи держава, а сам кривдник. Лише тоді це буде дієво”, – додала вона.

На жаль, тривалих державних, обласних чи міських профілактичних програм із запобігання узалежнень в Україні обмаль або їх взагалі немає.

Про ефективні програми реабілітації розповів Віктор Романчук, співзасновник та координатор проєкту РЦ “Назарет”. З його слів, найбільша проблема держави у тому, що всі дотичні організації та філії працюють вже із наслідками домашнього насильства, а не акцентують на запобіганні. Відтак, щоб діяти правильно, варто об’єднуватися і створити дієві програми.

Кривдники з узалежненнями та взаємозалежність членів сім’ї

Оскільки досить часто кривдники не визнають, що в них є проблеми, проходити програми реабілітації чи виправлятись не хочуть. Для того, за словами Олени Кальбус, треба більше працювати з членами родини кривдника.

Світлана Михайлів додала, що слова членів родин, які вона часто чує, мовляв, “зробіть щось із сином чи чоловіком, тоді у нас буде все добре” нічого не вирішать.

“Залежність – це сімейна проблема і навіть хвороба. Але хвороба не однієї людини, а цілої системи. При тому, залежна людина це як симптом, який показує, що в сім’ї є негаразди. Тому основна робота має йти на мотивацію як самого узалежненого, так і інших членів його родини”, – каже Світлана Михайлів і додає, що вже зараз чимало реабілітаційних центрів не беруться працювати із кривдником, якщо члени родини відмовляються працювати також: “Співзалежним також треба міняти поведінку, інакше, рано чи пізно може відбутись якась провокація, яка поверне людину до поганих дій”.

Роботу з узалежненнями варто починати з ранніх етапів. Інколи, зі слів учасників дискусії, ще на пренатальному етапі, коли чоловік і жінка планують одружитись і народити дітей.

Віктор Баландін, який є психологом і співзасновником ГО “Осоння”, яка працює із кривдниками, також наголосив, що дієвих програм на рівні держави у нас практично немає і робота здебільшого зводиться до питань, чи він вживав і чому. А це мало що дає.

“Тут уже мовилось і я повторю, що залежність – це хвороба і її треба лікувати, а краще профілактувати. Чому одні хвороби в нас лікують, а цю ні? І навіть не виділяють для цього коштів від держави. Жодна громадська організація, фахівці не подолають проблему, якщо не втрутиться держава”, – наголосив Віктор Баландін.

Щоб одужати, людина повинна мати мотивацію. В ГО “Осоння”, зі слів співзасновника громадської організації, переважно приходять кривдники, яких скерував суд і якщо вони не пройдуть програму, їхню справу можуть передати в суд. 

“До нас часто на програми приходять кривдники тільки через те, аби їх відбути. Жодної мотивації на зміни в них немає, тому наша робота в організації починається саме з підвищення  мотивації”, – додав він.

Віктор Романчук каже, що людина в реабілітаційному центрі перебуває наче під куполом, у безпеці. Сама ж програма має бути такою, щоб провокувати певні емоції і показувати, чи людина здатна їх перебороти, чи не стресувала і не зривалася.

“Наприклад у центрі “Назарет” щороку реабілітацію проходять 300 людей. З них 45% тверезіють і не повертаються до минулого життя. Решта зриваються, закидають реабілітацію, покидають центр і їдуть додому. Або проходять реабілітацію, але потім знову стають узалежненими чи вчиняють домашнє насильство, бо програма розрахована лише на кілька місяців, а мала б тривати хоча б рік. Для когось тригером може стати Новий рік, а для когось літній період”, – зазначив Віктор Романчук.

Важливість превенції для запобігання домашньому насильству

У вересні 2024 року Львівська міська рада прийняла програму із протидії та запобігання домашньому насильству. За словами начальниці відділу з питань сімейної політики управління соціального захисту Львівської міської ради Ірини Білокопитої, головне завдання зараз – діяти разом.

“За статистикою маємо понад три тисячі звернень щодо вчинення домашнього насильства і в ⅓ випадків присутні алкоголь чи інші активні речовини, а у 50% звернень присутні діти. Цифри жахають, тож маємо спільно працювати як з постраждалими, так і кривдниками”, – зазначила Ірина Білокопита.

У міській програмі заклали кілька розділів, серед яких і просвітницька робота. Вона сприятиме зростанню нульової толерантності в громаді та обізнаності, й формуватиме небайдужість оточення. Передбачається проведення навчання та тренінгів як серед фахівців закладів охорони здоров’я, так і освіти.

Серед інших напрацьованих розділів – робота з кривдниками. Складність у тому, що з понад трьох тисяч звернень щодо кривдників лише половину опрацьовано і скеровано на подальші міри чи корекцію.

У поліції факт того, чому так мало скеровано кривдників, пояснюють просто і логічно: “Досить часто самі постраждалі спочатку пишуть заяву на кривдника, а через два-три дні оббивають пороги поліції і просять віддати їм заяву. Навіть коли справа доходить до суду, кажуть, що претензій не мають і відмовляються притягати когось до відповідальності. На яких тоді основах і засадах суд має скеровувати його на програму для кривдників”.

Представниця “Жіночі перспективи” додала, що тут потрібно орієнтуватись на європейські стандарти. Мовляв, як тільки є звернення від постраждалих (не обов’язково заява про вчинення домашнього насильства чи саме побиття), потрібно реагувати. Як мінімум, запропонувати сім’ї пройти курс допомоги.

Зокрема, у Польщі, кривдник, який вчинив домашнє насильство,  через це може загриміти на пів року у в’язницю або ж піти на громадські виховні роботи. При тому, платить за них не соціальна служба чи громада, а сам кривдник. Вся програма у Польщі підв’язана під податок у розмірі 1 злотий з реалізації алкогольних виробів у державі.

Яна Лісна-Ножиковська, магістр психології, психотерапевт, кризовий інтервент, тренер, яка працює у напрямі домашнього насильства у Польщі, яка долучилась до публічної дискусії в онлайн-режимі, розповіла, що соціальну кампанію із протидії вчинення домашнього насильства у Польщі починали із білбордів із зображеннями жінок чи дітей з синцями. Жодного тексту на них не було, що наштовхувало на роздуми і ще більше викликало зацікавлення. Далі, через певний час, поляки почали обговорювати все зображене. Водночас було розуміння, що робота у тому напрямку має бути системною і не варто лише психологічно підтримувати жертви і карати кривдників. Потрібна така робота, яка навчить людей цього більше не робити.

“Людина, яка постраждала, так само може стати аб’юзером, наприклад, для своєї дитини. Треба працювати зі всіма. Насильство – це інструмент, який треба змінювати. Людина має усвідомити те, що стоїть за її поведінкою і лише тоді будуть зміни. Система в Польщі виглядає таким чином, що коли навіть немає доказів насильства, але є факт чи домисли, то кожен громадянин може повідомити відповідні служби. Свідок може врятувати людину, бо ж є ситуації, коли вона сама не в змозі собі допомогти. При тому, соціальні працівники і поліція можуть зайти в помешкання і перевірити. Далі працює міждисциплінарна команда: соціальний працівник, представник освіти, охорони здоров’я, поліції та представник спеціальної комісії, які займаються питаннями узалежнень і домашнього насильства”, – каже представниця з Польщі і додає, що превентивні міри включені у кожній їхній програмі.

В Україні зрушення також назрівають. Зокрема, 19 грудня цього року у дію повинен вступити новий закон, який посилить відповідальність за домашнє насильство. Серед законодавчих змін – запровадження норми про визнання дитини потерпілою, якщо в її присутності відбувається домашнє насильство. Також закон чітко розмежовує поняття домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Передбачається, що законодавчі зміни значно вплинуть на захист потерпілих та притягнення кривдників до відповідальності.

У новому законі є норма, яка збільшує термін можливого адміністративного затримання кривдника, зокрема до 12 годин. І зазначеним законом обов’язково передбачене спрямування кривдника на корекційні програми. Коментуючи новий закон, співзасновник ГО “Осоння” додав, що з 19 грудня судді, які виносять постанови, повинні обґрунтувати чи доцільно відправляти кривдників на спеціальні програми реабілітації. І висунув припущення, що тепер суддям буде легше відправити кривдників на проходження програми, аніж щось аргументувати. Відповідно, з січня можемо очікувати навалу кривдників у реабілітаційних організаціях.

Як у Львові діятимуть задля покращення ситуації з домашнім насильством

Інформувати, нагадувати, захищати і  протидіяти – головні меседжі, які звучали упродовж цілої публічної дискусії на тему залежностей і насильства. 

Як зазначив ще один учасник дискусії – представник Уповноваженого з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний – свобода від насильства є основним правилом людини.

“Коли говоримо про Стамбульську конвенцію Ради Європи по запобіганню із протидії насильству, то це передбачає заходи з інформування. Спочатку треба змінювати основоположення, далі переходити до удосконалення механізмів. Зараз насильство криється у тиші, тому важливо не мовчати”, – каже Тарас Подвірний.

Олена Кальбус із ГО “Жіночі перспективи” запропонувала завершити дискусію резолюцією чи адвокаційним зверненням, щоб у комплексні програми входили програми профілактики й запобігання домашньому насильству та узалежненням. Якщо їх немає на державному рівні, то варто впроваджувати у Львові та області.

“Можливо ми не будемо кращими, але будемо першими”, – зазначила Олена Кальбус.

Ціль міста на 2025 рік, як додала Ірина Білокопита, – зосередити зусилля на підтримці постраждалих та провести низку просвітницьких заходів у закладах освіти, медицини тощо.