Життя після 60. Як “Джерело” відкриває друге дихання у людей старшого віку

Розповідаємо історії наших літніх отримувачів послуг – сеньйора та трьох сеньйорок, які відвідують заняття з соціальної адаптації у Центрі “Джерело” і для яких життя на пенсії стало поштовхом до змін.

“Пішовши на пенсію, все, що робила – це доглядала за внуком. Коли записалась на танці, донька не надто підтримала. Але внук сказав: “Не свари бабу, нехай йде танцювати, бо це її дитяча мрія” і це перевернуло мій світ. Якби не заняття у Центрі “Джерело”, давно впала б у депресію. А так встаю, одягаюсь, малююсь, поспішаю на репетицію і отримую величезне задоволення”, – розповідає 70-річна Марія Фоміна.

Довгі роки в Україні люди за 60 були немов невидимі для інших. Вважалось, що на пенсії треба хіба що займатись внуками, робити консервації і стояти у чергах в поліклініці. Та насправді це чудовий вік, аби не лише жити, а й розвиватися, пробувати і пізнавати нове, танцювати, співати, займатися спортом і ходити на йогу. Головне – захотіти! 

Двірник, що співає

Миколі Юрченку нещодавно виповнилось 75 років. Чоловік не зі Львова, але через війну саме тут знайшов новий дім. Тепер у нього нова робота і нове цікаве дозвілля. Він один з небагатьох чоловіків, хто співає у хорі Центру “Джерело”. 

До Львова з Херсонщини пан Микола з родиною переїхав у серпні 2022 року. Каже, були змушені втікати: військова техніка вже їздила дорогами рідного села, в небі кружляли ворожі літаки, частішали прильоти, а біля будинку не згасало жарево від вибухів. Коли ж у двори почали заходити кадирівці, шукаючи українських військових, сім’я пана Миколи не витримала і таки вирішила покинути дім.

“Ми пів року практично жили у підвалі. Найважче було дружині, доньці та внукам. Психологічно важко покинути рідний дім, але й залишатись було вкрай небезпечно”, – розповідає пан Микола.

Рухатись через Херсон тоді вже було нереально: мости перекрили та розібрали. Втікали через Запоріжжя. Микола Юрченко пригадав, що тоді перевізнику заплатив 20 тисяч гривень. У Запоріжжі родину зустріли волонтери, нагодували, запропонували залишитись, але ті не хотіли – ситуація тут була така ж неспокійна. Вирішили податись до Львова де навчався і жив внук пана Миколи. Зупинилися у нього в орендованій квартирі, й дотепер там живуть вп’ятьох. Каже, трохи тіснувато, але ніхто не скаржиться. А оскільки дружина ще й навчалася у Дрогобичі у педагогічному інституті на вчительку української мови і літератури, Львів для родини був не таким вже незнайомим.

“Переїхавши сюди, тривалий час мав безсоння, бо ніяк не відпускали думки про рідний край. Я міг просто вийти на вулицю і ходити. Часто заходив у церкви, прогулювався біля Порохової вежі, інколи займався там на спортивному майданчику. Так і познайомився з друзями, які запросили мене відвідати безплатні заняття з йоги. Як виявилось, це були заняття від Центру “Джерело”. Згодом мене переманили на танці, потім на співи. Також ходжу в театральний гурток”, – більш усміхнено розповідає співрозмовник.

Ось уже пів року Микола Юрченко працює двірником і наводить лад на дорогах вздовж вулиці Винниченка і до вулиці Руської. Дуже часто його робочий день починається о п’ятій ранку. Доводиться працювати із травмованою рукою (порізав циркуляркою), яка не повністю дієздатна. Іншого виходу немає, за квартиру доводиться платити. Донька пана Миколи, яка за спеціальністю медсестра, змушена працювати прибиральницею.

“Джерело” для мене – наче другий дім. Хоч я пішов на роботу і працюю двірником, попри втому, стараюсь не пропускати жодних репетицій. Я просто лечу на заняття”, – додав пан Микола.

“Джерело” – моя підтримка

Галина Коржавіна не називає свій вік, бо почувається молодшою. Лиш жартома натякає, що народилась в середині минулого століття.

До Львова із Миколаєва, який називає найкращим містом на землі і який дуже любить, жінка з родиною переїхала на початку повномасштабної війни. Але за якийсь час її донька – вчителька початкових класів – повернулась до Миколаєва, адже там чекали кілька собак. Внучка із правнучкою подались в Польщу. Вона ж залишилась одна у Львові і тепер тут винаймає квартиру.

“У Миколаєві ситуація плачевна, часто чути вибухи, немає світла і води. Коли дзвоню до доньки, то вона навіть тішиться з того, що в неї заряджений телефон і вона може зі мною поговорити…”, – зі сльозами на очах розповідає жінка.

Пані Галина пригадує, як у 2022 році на Захід України їхали у тісному потязі, як їх спочатку завезли у Карпати, де пробули чотири місяці і як з дня на день чекали, що війна закінчиться і вони повернуться додому. Але поки цього не сталося.

Про Центр “Джерело” та дозвілля для людей старшого віку дізналась випадково від соціальних працівників у серпні 2022 року. Подзвонила, розпитала про активності, залишила свою заявку і їй перетелефонували. Позаяк жінка має музичну освіту, запросили у хор. Згодом спробувала свої сили у хореографічному ансамблі, і почало не лише вдаватися, а й стало подобатись. Буквально після двох репетицій разом з іншими вийшла на сцену і заспівала. А оскільки вміла грати на бандурі, почала ще й акомпанувати. Тепер без бандури не проходить практично жоден виступ.

“Усі люди, які мені трапляються у Львові, привітні та щирі. Найбільше підтримують колеги з Центру “Джерело”. Матеріально мені трохи важко, бо доводиться платити за оренду. Але люди, співи і танці мене рятують, тримають морально і фізично. У понеділок і четвер ходжу на хор, а у вівторок і п’ятницю – на танці. Отак з дня на день чекаю на репетиції, знаю, що маю довчити і прийти в гарному настрої”, – каже жінка.

Репертуар пісень, як і вибір танцю дуже часто обирають спільно у гуртку. Тож це ще й цікаво. Після кожного виступу колектив може збиратись у кафе або ж піти у парк чи музей.

У співах я знайшла себе

70-річна Марія Бучак зі Львова. Ходити на заняття для людей старшого віку порадила донька. Побачивши, що в матері проблеми із хребтом і що їй потрібна підтримка не лише дітей, а й ширшого оточення, бо була на межі депресії, вона запропонувала звернутись у Центр “Джерело”. Спочатку жінка час від часу ходила на зарядку, фізкультуру, далі познайомилась з великою кількістю друзів і закрутилось. Оскільки любила співати, запропонували піти на хор. Тепер співає першим голосом і дивує аудиторію. Так, з восьми учасників колектив виріс до майже 20.

“Заспівавши я відчула силу та енергію. Після першої репетиції у нас був концерт і мене похвалили, що непогано співаю. Не зважаючи на те, що працюю продавчинею у магазині спортивних товарів, стараюсь не пропускати жодної репетиції. У понеділок і четвер о 14.00 в нас репетиція. Я присутня там завжди. Навіть, коли випадає моя зміна на роботі, прошу мене замінити. Відчуваю, що у співах я себе знайшла, вони мене рятують. З ними я точно стала впевненішою і натхненнішою”, – каже Марія Бучак.

Жінка додає, що “Джерело” для неї стало також продовженням її молодості, адже разом з колегами вони відвідують цікаві місця, ходять у театри, кіно і щороку їздять в санаторії. Традиційно після кожного концерту збираються у кафе і святкують.

“Мене точно можна віднести до категорії зрілі і щасливі. Я зріла по роках і щаслива, бо “Джерело” стало моєю відрадою і радістю. Коли іншим пенсіонерам, наприклад, у поліклініці, розповідаю, що не сиджу вдома, а ходжу на хор, відвідую лікувальну фізкультуру, йогу, то мені дивуються. Тож я радо їх запрошую долучитись”, – розповідає пані Марія, яка сподівається, що із Центром “Джерело” зможе не лише співати, а ще подорожувати.

“Джерело” – це моя друга сім’я

70-річна Марія Фоміна також львів’янка, але вже близько трьох років, відколи триває повномасштабна війна, проживає сама. Донька з 16-річним внуком виїхала за кордон, в Чехію.

Жінка розповідає, що, вийшовши на пенсію, вона майже постійно доглядала за внуком. Навіть коли почала ходити на танці, швидко прибігала з репетицій додому і знову няньчила дитину, поки донька була на роботі. Коли треба було відлучитись надовше, пропонувала доньці знайти їй помічницю. Але та поставила матір перед вибором, мовляв, що їй важливіше: внук чи танці?

“Коли я відповіла доньці, що люблю те і те, втрутився внук. Його слова: “Не свари бабу, нехай йде танцювати, адже це її дитяча мрія” перевернули мій світ. Я справді з дитинства любила танцювати, просила свою маму мене записати в танцювальний гурток, але якось не склалось. Було, що вона мене навіть кудись записала, ми шукали потрібну адресу, але так і не знайшли. Усю цю історію від мене неодноразово чув внук”, – розповідає пані Марія.

Танцювальний колектив, куди певний час ходила жінка, припинив діяльність, тому стала шукати інший. Тоді й звернулась у Центр “Джерело”.

“Якби я просто була на пенсії і сиділа вдома, точно впала б у депресію. А так встаю, одягаюсь, малююсь і поспішаю на репетицію. І отримую там величезне задоволення. Колектив у нас, який налічує близько 30 людей,  дуже хороший і товариський. “Джерело” – це наче моя друга сім’я, з якими  я радію, ділюсь успіхами і черпаю позитив. Ми не лише танцюємо  ча-ча-ча, вальс, рок-н-рол, танго, українські народні танці, а й беремо участь у флешмобах, ходимо на різні майстер-класи, екскурсії”, – додає вона.

Досить часто колектив виступає і перед різною аудиторією, проте найбільше до вподоби співати для дітей та молоді з інвалідністю.

Тим, хто вийшов на пенсію, жінка радить бути активнішими, зокрема: “Встати і далі жити то життя”.

Працювати з “молодою” командою не складно

Ось уже півтора року, відколи реорганізували Центр “Джерело”, організаторкою культурно-дозвіллєвої діяльності для людей старшого віку є 26-річна Юлія Клим. Крім хору та танців, для людей за 60 вона також проводить театральний гурток, курси гаджетів, комп’ютерні курси, спортивні вправи, йогу та духовну сторінку.

Перед тим Юлія працювала у Львівському міському територіальному центрі соціального обслуговування, де також проводила дозвілля, різні заходи та культурну діяльність.

“Працювати почала в час коронавірусу та карантину. Було важко, адже люди сиділи по домівках, денного дозвілля як такого не було. Коли це завершилось, почалась повномасштабна війна. Все доводилось починати заново, заохочувати людей, зустрічатись на різних локаціях, запроваджувати клуби за інтересами. Люди, які люблять співати, почали приходити на хор, ті, хто танцює – долучались до танців, а ті, хто нічого не розумів у гаджетах – йшли на комп’ютерні курси”, – розповідає Юлія Клим.

Як уже мовилось, у понеділок і четвер тривають репетиції в хорі, у вівторок і п’ятницю – на танцях. Крім того, щосереди у Храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, що на вул. І. Франка, Юлія з підопічними відвідують духовну сторінку. Це своєрідна бесіда з отцем, де підіймають не лише священицькі, а й буденні теми. А щоп’ятниці у кількох бібліотеках Юлія проводить також пізнавальну сторінку.

У кожної групи є стала програма та розписані по годинах репетиції й заняття. Коли виринає позапланове, як от концерти чи виступи, Юлія пише повідомлення у вайбер в групу танцюристів. З хористами дещо важче, адже не всі з них мають смартфони.

“Зі зрілими людьми мені працюється дуже добре. Хоч найстаршому чоловіку, який приходить на заняття і співає у хорі, 95 років, своїх підопічних ніколи не називаю старші люди. Вони для мене навпаки – молода команда. Від них я черпаю енергію. Круто, що вони мене підтримують у всіх моїх починаннях: треба вивчити нову пісню – то вчать, треба танець – на наступний день вже танцюють. Навіть ведуться на мої авантюри і позаробочі виступи. Це круто, бо вони класно грають на сцені, співають, танцюють. Самі у захваті, і від них також. У них золоті літа”, – жартома каже Юлія Клим.

Щомісяця гуртки та заняття з соціальної адаптації у Центрі “Джерело” відвідують понад 170 сеньйорів і сеньйорок. Здебільшого у Центр люди третього віку звертаються через поради та відгуки інших.

“Приходять, бо людям часто не вистачає спілкування. Хочеться якоїсь розради, спілкування, змін. Тут себе всі по-іншому відкривають”, – додає молода організаторка.

У Юлії Клим разом з підопічними багато задумів та ідей, але каже, що розкривати всі одразу – зарано.

“Є бажання – приходьте. Не сидіть вдома, а насолоджуйтесь життям. Багато хто при виході на пенсію на собі ставить хрест. Не треба цього робити: діти виросли, внуки також, тож можна нарешті почати жити для себе і реалізовувати свої бажання. З нами це – реальна можливість почати жити для себе”, – зазначила Юлія Клим.

Для тих, хто вийшов на пенсію і хоче долучитись до занять із соціальної адаптації, варто звернутись у Центр “Джерело” за номерами телефону контакт-центру: 063 400 2288, 066 400 2288, 097 400 2288.