“Я хочу замовити вашу усмішку”. Як фахівчиня “Джерела” допомагає воїнам і переселенцям у лікарні Львова

Поранені військові та вимушені переселенці, які перебувають на лікуванні у медзакладах, часто потребують допомоги з відновлення втрачених документів чи оформлення соціальних виплат. Усім цим у лікарнях Львова займаються фахівчині із соціальної роботи Центру “Джерело”. Загалом за перших три місяці року вдалось допомогти понад 250 переселенцям та близько 900 військовим.

Військовослужбовець Михайло Чеботков під Покровськом отримав важке поранення голови та сильно травмував верхню кінцівку, а ще майже спалило паспорт, який тримав у кишені. Руку йому довелось ампутувати, попереду ще кілька операцій на головному мозку та шунтування. Допоки у лікарню не приїхали дружина й син, лікуватися і справлятися Михайлові без документів і допомоги фахівця із соціальної роботи було складно.

Як розповіла дружина воїна Олена, родом вони із міста Конотоп на Сумщині. Її чоловік воював упродовж двох років, керував БпЛА, дослужився до командира відділення аеророзвідки. Наприкінці 2024-го отримав поранення. Спочатку потрапив у лікарню у Запоріжжі, потім перевели у Дніпро, далі Київ, а з кінця січня він у Львові.

“Лікування у чоловіка важке, мало піддається терапії: тривалий час тримається температура через запальний процес у голові, є проблеми з одним оком і вухом. Він то злиться, то кричить, то каже, що жити не хоче. Мусимо із сином з ним постійно бути в палаті. А оскільки у нього підгорів паспорт, потрібна була заміна. Тут нам допомогла пані Люба, яка до чоловіка прийшла вже в перші дні. Вона не лише зібрала всі документи, зробила фото, а й посприяла тому, щоб у палату прийшли представники міграційної служби та оформили новий паспорт на місці. За це їй дуже вдячна”, – каже Олена і додає, що за тих кілька місяців, які провела разом з чоловіком у лікарні, переконалась, що для поранених військових і внутрішньо переміщених осіб, які проходять лікування, вкрай важлива не лише медична допомога, а й соціальна підтримка.

Вже третій рік поспіль допомагати з відновленням втрачених документів, отриманням соціальних виплат, надавати підтримку чи просто бути слухачем і співрозмовником для тих, хто опинився у складній ситуації є основною зайнятістю для фахівчині із соціальної роботи Центру “Джерело” Любові Гірної. Завдяки її роботі захисники та переселенці не залишаються наодинці з бюрократичними труднощами та можуть швидше повернутися до повноцінного життя.

Раніше пані Люба працювала інженером у Брюховицькій селищній раді. З початку децентралізації селищну раду приєднали до Львівської громади, тому певний час жінка була без роботи. У 2021 році їй запропонували посаду фахівця у Львівському міському центрі соціальних служб (у 2023 році реорганізовано у Центр “Джерело” – ред.), де допомагала людям у складних життєвих обставинах, зокрема – одиноким матерям/батькам та багатодітним сім’ям, які належать до вразливих груп населення та опинилися у скруті. Жінка зізнається, що хоч специфіка роботи дуже змінилася, її це не налякало.

Коли почалася повномасштабна війна і в міських лікарнях ставало все більше поранених, пані Люба почала надавати соціальну допомогу пацієнтам у лікарні в Брюховичах (тепер – реабілітаційний центр Першого медоб’єднання). Спочатку допомагала лише внутрішнім переселенцям, згодом додалися також військові. 

“До нас поступали люди, які втратили все: домівки, здоров’я, рідних, елементарні засоби існування. Разом з ними співпереживала, проявляла жалість. З часом прийшло усвідомлення, що людей не варто жаліти, краще їм допомагати. Коли почали поступати у лікарню поранені військові зі складними травмами та ампутаціями, роботи додалось ще більше”, – каже фахівчиня Центру “Джерело” Любов Гірна.

З її слів, спершу, коли гуманітарної допомоги було більше, пацієнтів першочергово забезпечували одягом, взуттям, засобами гігієни, харчами. Зараз фахівчиня інформує про доступні соціальні послуги, підтримує поранених бійців та внутрішньо переміщених осіб, за потреби – допомагає відновити втрачені або виготовити нові документи (український чи закордонний паспорт, ідентифікаційний номер, пенсійне посвідчення тощо), підказує як оформити інвалідність або ж просто вислуховує людей. За один день фахівчиня намагається поінформувати й надати консультації якнайбільше військовим, що перебувають на лікуванні.

З початку 2025 року Любов Гірну перевели працювати у лікарню Святого Пантелеймона, оскільки у лікарні в Брюховичах почали ремонт.

“Лікарня дуже велика, роботи стало навіть не вдвічі, а втричі більше. Але я швидко втягнулась, пройшла кілька тренінгів, навчання, і зараз навіть не уявляю себе в іншій сфері”, – додає фахівчиня з соціальної роботи Центру “Джерело”.

Не покинути роботу пані Любу стримав один випадок: прийшовши до палати військового, який під Курськом отримав важке поранення, помітила, що привезли його замотаного лиш в одне простирадло. Він не мав ні одягу, ні взуття. Маючи поранення грудної клітки та черевної порожнини, чоловік був знесилений і голодний. Гороховий суп, який принесли того ж дня у палату, лікар заборонив споживати, тож пацієнт залишився і без їжі. Вже наступного дня пані Люба принесла йому приготовану волонтеркою домашню їжу та узвар і пригостила пораненого чоловіка.

“Я зрозуміла, що перебуваю на своєму місці, що така робота мені подобається і я хочу бути корисною людям. Тоді побратим того воїна, який лежав поруч, спитав мене, чи він також може у мене дещо замовити, а на мою ствердну відповідь зазначив: “Я хочу замовити вашу усмішку”, мовляв, щоб вона не зникала з моїх вуст. Це перевернуло мою свідомість. Зрозуміла, що коли у людей, в яких справді біда, все болить і вони багато що втратили, ми не маємо права нити і скиглити. Тепер стараюся завжди бути на позитиві та сприймати все оптимістичніше”, – додає співрозмовниця.

Працює пані Люба у лікарні позмінно з напарницею Христиною Бучак – тиждень у палатах із захисниками й переселенцями, а тиждень за межами медзакладу розв’язують питання з документами. За таким же принципом працюють дві фахівчині із соціальної роботи у лікарні Святого Луки. З початку року загалом вдалося поінформувати й допомогти понад 250 переселенцям та 900 військовим. А від початку повномасштабного вторгнення фахівці “Джерела” охопили підтримкою 4 475 внутрішньо переміщених осіб та  3 206 військових.

Щовівторка у лікарні на рецепції Любов Гірна бере списки прибулих поранених. Серед них, зі слів фахівчині, може бути 12-18 людей з-поміж ВПО, близько 50 чи більше військових. Уже зі списками вона іде поверх за поверхом, запитує на пості у медсестер, хто у якій палаті, заходить у кожну, питає про потреби, інформує. Зазвичай люди привітні, відгукуються на допомогу, адже не місцеві й не знають, куди звертатись.

Серед найчастіших потреб: відновлення українського або закордонного паспорта, ідентифікаційного номера, вироблення групи інвалідності, отримання юридичних послуг, тож фахівці дають контакти до Центру УБД.

З однією людиною у лікарні фахівці із соціальної роботи працюють по-різному: від тижня і до кількох місяців. Усе залежить від запитів і потреб.

“Якщо треба виробити чи відновити паспорт, пацієнт спершу на місці (у палаті) має написати заяву, тоді ми несемо її в обласне управління міграційної служби, подаємо копії наявних документів (військовий квиток, ідентифікаційний номер, копію старого паспорта, якщо є), фотографії, які самі робимо на телефон, несемо у фотостудію для друку і забираємо. Якщо людина лежача, просимо, щоб представники міграційної служби зробили виїзд у лікарню. Після всіх зустрічей забираємо документи і віддаємо їх пацієнту. Тобто моя робота зосереджена не лише в лікарні, а й охоплює чимало інших установ. Та це не важко. Коли бачу результат і розумію, що людина задоволена – стає легше”, – каже вона.

Пані Люба додає, що з багатьма пацієнтами, з якими працювала, досі зберігає теплі й дружні стосунки, особливо з внутрішніми переселенцями. Вони часто дзвонять, вітають зі святами. Один з тих, кому допомогла фахівчиня Центру “Джерела” – пацієнт, якому у Львові зробили пересадку серця і зараз він перебуває на реабілітації в Німеччині. Каже, з ним постійно зідзвонюється і співпереживає.